Бідна бідність. Що не так з держбюджетом-2021? – журналіст

Українцям не подобається державний бюджет з тієї причини, що він занадто малий, а це привід зробити висновки про те, що кожен з нас дає економіці.

Почну з провокаційної тези: держбюджет в нормальній країні насправді мало кого цікавить. Люди звикли покладатися на власні зусилля і власні сімейні бюджети, що будуються не на збиранні податків, а на зароблених грошах, – розповідає Іван Верстюк.

А якщо вас цікавить державний бюджет — то, швидше за все, ви живете в украй небагатій країні, яка не має сталого плану розвитку на майбутнє і пропонує як свою ключову послугу якийсь набір фіскальних цифр.

Все це якраз має місце в Україні.

І раз Верховна Рада увечері 15 грудня прийняла державний бюджет на 2021 рік, нам треба з ним жити. Думати про нього, робити висновки. Зачаровуватися і розчаровуватися. Планувати і приймати рішення.

Для української журналістики прийняття держбюджету довгі роки було справжнім випробуванням на стійкість. Важливо було, по-перше, не заснути до фінального голосування, а потім також зрозуміти, хто і що собі виторгував у державних грошових потоках, та ще й хто як поводився в бюджетну ніч.

Але насправді нам зараз важливо усвідомити — який маленький у України бюджет. Менше $40 млрд. Тобто розміром з IPO нормальної американської або китайської компанії, яка вміє спілкуватися із зовнішнім світом і має стратегію розвитку.

У вечір прийняття бюджету соцмережі вибухнули суперечками про цифри — нібито мало грошей на медицину, а на армію хоч і досить, але інфляція їх з’їсть.

Однак ці суперечки — це суперечки бідних людей про бідність. Замкнуте коло. Чим менше об’єм бюджету, тим більш дорога кожна копійка в цьому бюджеті. Кожен же хоче бачити в ньому щось для себе, а коли не знаходить — поспішає лаяти владу.

Лає владу і її бюджет українська опозиція — партії Європейська солідарність і Голос. Мені здається, бути в опозиції до бюджету — досить дивна історія. Адже очевидно: всім хочеться, щоб бюджет був більше. І опозиція будує свою риторику на тому, що бюджет занадто маленький, а ми всі заслуговуємо ого-го яких витрат і бюджетних програм.Жити і мріяти про підвищення мінімальної зарплати — це зовсім не рецепт побудувати багату країну

Українська опозиція рідко вміє виконувати роль опозиції. Якщо у тебе є мандат — будь добрий, принось користь. Займайся проблемами Київводоканалу або Запоріжжяобленерго, Київзеленбуду або муніципальними парковками у Львові. Критика заради критики — це вічний шлях Юлії Тимошенко, який дає їй впевнений майданчик для демонстрації нарядів, зачісок, відпусткової засмаги і привітань з християнськими святами.

Коли українці критикують бюджет, вони показують свою небайдужість. Це плюс. Куди цікавіше присвятити вечір свіжому серіалу на Netflix, ніж розбору співвідношення держборгу до ВВП. Але мінус в тому, що вони не помічають: наш держбюджет — це копійки. Україна як країна і як економіка здатна набагато на більше.

Справа ж не в тому, що міністр фінансів Сергій Марченко не справляється зі своїми бюджетними обов’язками. Та й партія Слуга народу начебто не створила мільярдний фонд імені Зеленського, як створила його на честь Петра Порошенка БПП в останній свій візит на бюджетне голосування.

Справа в тому, що держбюджет — це похідна від обсягу економіки. А українська економіка досить вузька для приблизно 40 мільйонів населення. Навіть у Польщі українці — це 4% ВВП і $150 млн інвестицій у місцеву житлову нерухомість за рік. Складається враження, що як тільки українці переїжджають жити і працювати в Польщу — з ними щось відбувається. І такий українець стає вкрай ефективною бізнес-одиницею. В Україні ж ми гриземося за кожну копійку, звинувачуючи один одного в недостатньому створенні доданої вартості.

Так от, про додану вартість. Український бюджет традиційно покладається на митні збори податку на додану вартість як ключове джерело для свого наповнення. При цьому податок на прибуток підприємств — всього 6,8% держбюджету.

Це як же треба було перекрутити податкову культуру, щоб ключовий в теорії податок для економіки, що зростає і розвивається, став периферійним джерелом наповнення бюджету розміром у 6,8%.

У цій цифрі — все. І наші фіскальні чеки, отримані в ресторанах і магазинах розливного пива, де на кожному шматочку касового паперу кожен раз ім’я нового ФОПа. І наша тіньова економіка розміром у чверть ВВП. І податкова оптимізація великих компаній, яку успішно зуміли заговорити темою податку на виведений капітал.

Глибинний державний бюрократ, до речі, добре відчуває всю цю несправедливість. Більш нахабний представник цього класу відверто притискає бізнес. А просто рядовий поліцейський виписує штраф на 17 тис. грн водієві маршрутки за перевезення в карантинних умовах пасажирів, що стоять, з Боярки до Києва, розуміючи, що податки той, швидше за все, все одно не платить. Та й облік виручки веде лише на калькуляторі свого телефону.

Тому український держбюджет — це досить важливий привід поговорити, хто кому і скільки винен у цій країні. Економічна нерівність же зростає. Комусь — все, комусь — нічого.

Україна в своїй економічній політиці — вкрай незбалансована держава. Мінфін зазвичай консервативний, депутати в моменти бюджетних рішень — соціалісти, а президент відстоює важливу роль держави в економіці.

Пора б нам цю дивну піраміду поставити з голови на ноги. Мінфіну, можливо, варто було б подивитися, як поводиться бюджет за податкових послаблень в бік податку на виведений капітал. Депутатам варто було б навчитися витримці, та й базовими правилами економіки і державних фінансів. А президенту варто було б змиритися з тим, що держава — це для більшості українців всього лише держава, а не сім’я і роботодавець, з якими ми проводимо весь свій час.

Сучасний світ показує, що гроші йдуть до того, хто розповідає на весь світ, як він вміє ними розпоряджатися. Ось Естонія який рік транслює на весь Twitter свою любов до цифровізації — і позичає на ринку гроші за ставками, близьким до нуля. Могла б за бажання кредитувати Україну і жити на різниці ставок.

А Україна, як завжди, асоціюється у світу тільки з корупцією. Тому, вже вибачте, інвестори купують українські облігації в гривні в горизонті прибутковості 10−12%. Звичайно, можна звинувачувати долю, що в Україні немає амазонських джунглів з яскравими аборигенами, статті про яких приїжджали б писати журналісти New York Times, щоб не писати про корупцію. Але вже як є.

Україна має великий, просто величезний потенціал наростити свій бюджет. І за рахунок активної боргової політики в разі поліпшення міжнародного іміджу країни, і за рахунок органічного зростання економіки і, відповідно, податкових надходжень. У світі зараз дуже, дуже багато вільних грошей. Інвестиції, зростання економіки, бум виробництва — це все можливо в Україні.

Але поки ж ми продовжуємо сперечатися про наш вкрай убогий бюджеті і лаяти його за його убогість. Ми не поспішаємо побачити в цьому власну провину, власні недоробки. Десь нам, українцям, не вистачає ініціативності, десь — духу підприємництва, десь — вміння і рішучості створювати додану вартість.

Цілком в українських традиціях — при появі проблем призначити винного. І ось вже українці бачать провину Міністерства фінансів, що відклало підвищення мінімальної зарплати до 6,5 тис. грн на кінець 2021-го.

Однак повірте, жити і мріяти про підвищення мінімальної зарплати — це зовсім не рецепт побудувати багату, процвітаючу країну. Коли ж вам в голову прийде ідея створити неймовірно якісну мережу перукарень, побудувати завод з виробництва наручних годинників або налагодити випуск WiFi-роутерів де-небудь в Запоріжжі — ось тоді наш держбюджет буде виглядати привабливіше. Іншого шляху для зростання економіки немає.

Джерело: НВ

Нагадаємо, ”Світ чекає найсильніший за 80 років спад економіки”, – генсек ООН.

Будьте першим...

Додайте коментар

Ваш email не буде опубліковано.


*