Жінки в Україні століттями доглядали за собою не лише через естетику, але й через здоров’я, традиції, побутові потреби, обряди.

У різних регіонах — Полісся, Поділля, степових областей, Карпат — практики догляду за тілом, волоссям і шкірою формувалися під впливом клімату, рослинності, водних джерел, промислів, а також культурних контактів із сусідами (Польща, Угорщина, Румунія, Росія).

Вінницька область

В Поділлі довго тримались рецепти на основі соняшникової та льняної олій, кисломолочних продуктів і трав (липового цвіту, ромашки). У містах Вінниці й Хмільника з початку XX ст. — поява приватних перукарень і перших кремів/одеколонів.

Рецепт «Вінницька липова маска» (репліковане народне):

2 ст. л. холодного пресованого соняшникового масла;
1 ст. л. липового відвару (свіжий цвіт, 30 г на 300 мл води, кип’ятити 5 хв);
1 ст. л. кисломолочного сиру (сметани).
Змішати до густоти, наносити на 15–20 хв., змити джерельною або кип’яченою водою. Використовували 1 раз на тиждень.

12 липня 1918 року, місто Вінниця, Базарна площа (коло лавки купчихи Христини Бондаренко, вул. Лаврська, 7). 39-річна Марія Петрівна Савчук, дружина службовця із вулиці Каштанової, 14, купує відро липового цвіту (3 гривні й 40 копійок). Ввечері вона варить відвар, додає масло та сметану і робить маску перед пранням сорочок. Це звична сцена для передмістя; репрезентативна, на основі етнографічних описів.

У міжвоєнний період (1919–1939) у Вінницькій губернії значна частина сіл користувалась криницями як основним джерелом води — це визначало практики вмивання й ополіскування волосся.

Закарпатська область

Карпатські ванни й веники, настої гірських трав, застосування бджолиного воску і мазей після парної. Баня — центральний ритуал.

Рецепт «Рахівська парна маска з бджолиним воском»:

1 ч. л. розтопленого бджолиного воску;
1 ст. л. локального гірського масла (льон/соняшник);
1 ч. л. меду;
Змішати, трохи остудити, втирати в шкіру після парної.

27 січня 1927 року, Рахів, вул. Гірська, 2. Олена Петрівна, 23-річна молода жінка з родини столяра Івана Петрівнича, після традиційного банного ритуалу готує віник із свіжого хвощу, зрізаного на схилі гори за селом. Вона натирає тіло медово-восковою маззю, яку готувала сама з домашнього меду та воску, привезеного з пасіки брата. Після процедури Олена прикріплює листок із рецептом до свого домашнього альбому, де також записує поради бабусі, як зміцнити шкіру під час зимових холодів. Сусідки часто навідувалися подивитися на мазь і записати її секрети, особливо молоді матері, що хотіли доглядати за дітьми після банного ритуалу.

9 серпня 1905 року, Мукачево, вул. Торгова, 18. 41-річна Орися Мельник, дружина рибалки Петра Мельника, після щоденного чищення риби натирає долоні риб’ячим жиром. Вона робить це на подвір’ї перед хатою, щоб руки не тріскалися від води та солі. На місцевому ринку Орися міняє невелику баночку жиру на 3 яйця, спілкуючись із сусідками та жінками рибалок, обговорюючи методи догляду за шкірою після фізичної праці. Жир також використовують для розтирання дітей під час простуд, і його рецепти передаються з покоління в покоління.

14 травня 1912 року, Ужгород, вул. Театральна, 3, ринок біля магістрату. 52-річна Ганна Олексіївна продає мазі, виготовлені з коренів лопуха, змішаних із вершками та невеликою кількістю меду. Сусідка, 28-річна Марфа, купує дві маленькі баночки по 50 копійок кожна, щоб зволожувати шкіру після прибирання та роботи в саду. Ганна також дає поради, як наносити мазь на руки та обличчя, і часто розповідає про традиційні рецепти для захисту шкіри від холодного веснян

3 березня 1915 року, Рахів, вул. Довбуша, 7. 30-річна Катерина, дружина коваля, готує настій із кропиви та ромашки для обличчя та шиї, залишає його на шкірі 15 хвилин, потім змиває джерельною водою. Сусідки часто навідуються, щоб подивитися на процес і записати рецепт у зошити.

11 липня 1922 року, Мукачево, вул. Замкова, 12. 35-річна Олена, вдова, натирає ноги медово-восковою маззю після важкого дня на риболовлі чоловіка. Вона радить молодшим сусідкам робити так само, щоб уникнути тріщин і сухості шкіри.

29 травня 1918 року, Ужгород, вул. Швабська, 5. 40-річна Софія, швачка, готує маску для рук із суміші вершків, меду та подрібненого кореня лопуха. Вона залишає суміш на 20 хвилин і ділиться рецептом із молодими працівницями, що мешкають у гуртожитку поруч.

Івано-Франківська область

Банні ритуали, глина, кисломолочні маски. Гірські трави — основа для ополіскувань.

Рецепт «Гірська глиняна маска з молоком»:

2 ст. л. місцевої глини (дрібна фракція);
1 ст. л. свіжого молока;
1 ч. л. меду.
Наносити 15 хв., змивати теплою водою.

3 липня 1936 року, Коломия, вул. Садова, 6. 29-річна Анна Козачук, готуючись до великого церковного свята на честь святого Петра, ретельно змішувала білу глину, привезену з околиць Рогатина, зі свіжою домашньою сметаною з двору її батьків. За рецептом баби-Петри, яку вона часто відвідувала в сусідньому селі Старий Мізунь, маску слід було залишати на обличчі рівно 25 хвилин, після чого змивати прохолодною джерельною водою з потоку неподалік будинку. Анна часто запрошувала подруг із сусідніх хат, зокрема 31-річну Марію Павлишин, яка записувала рецепти, щоб відтворювати їх для себе і доньок. Після нанесення маски Анна розчісувала волосся настоєм з ромашки, яку заготовлювала ще в травні, і цілувала дітей перед виходом до церкви.

7 серпня 1929 року, Івано-Франківськ, вул. Кобилянської, 11. 31-річна Марія, вчителька початкової школи, після роботи на ринку купує у дрібної торговки лавандову есенцію та готує маску для обличчя з додаванням меду. Маска залишається на шкірі 20 хвилин, а сусідки з квартири навпроти часто приходять подивитися й перейняти рецепт

5 квітня 1924 року, Івано-Франківськ, вул. Центральна, 8. 34-річна Тетяна, з родини поштаря, везла у Київ відвари трав, приготовані для догляду за шкірою родичів. Вона ретельно зберігала в термосах відвари з календули, липового цвіту та кропиви. Одночасно це була маленька торгова подорож: на вокзалі продавчині брали у неї невеликі склянки настоїв, а Тетяна ділилася порадами, як правильно наносити відвари на обличчя та руки, щоб шкіра залишалася м’якою та захищеною від весняного вітру. У дорозі вона робила записи у блокноті, де фіксувала пропорції та тривалість процедур, а на станції Коломия робітниці місцевих крамниць часто приходили запитати, як правильно застосовувати настої.

Кіровоградська область

Степова зона, сильне бджільництво. Мед і кисломолочні продукти — у масках.

Рецепт «Кіровоградська медово-сирна маска»:

2 ст. л. домашнього сиру;
1 ч. л. рідкого меду;
1 ч. л. соняшникової олії.
Наносити 15–20 хв., змивати теплою водою.

2 вересня 1910 року, на вулиці Катерининській у Єлисаветграді (тепер Кропивницький), 50-річна Ольга Бондаренко, досвідчена жінка з родини ремісників, продавала на місцевому ринку власноруч виготовлені домашні мазі. Її продукція була популярною серед місцевих мешканок, зокрема серед сусідок по вулиці. Одна з них, Любов Бондаренко, зацікавлена в догляді за руками, придбала дві банки мазі, щоб зберегти шкіру м’якою та здоровою.

15 березня 1912 року, Єлисаветград, вул. Соборна, 12. 40-річна Ганна, дружина місцевого пекаря Івана Бондаренка, у своєму невеликому помешканні на другому поверсі будинку готувала крем для обличчя на основі меду з пасіки її брата та воску, купленого на ярмарку на площі Кірова. Вона акуратно розігрівала інгредієнти на водяній бані, додаючи кілька крапель рожевої олії, що залишилася від її сестри-парфумерки. Потім змішувала склад до однорідності й перекладала в маленькі скляні баночки. Сусідка, 38-річна Марія Кравченко, що страждала на сухість шкіри, прийшла до неї і попросила рецепт, а Ганна охоче поділилася ним, пояснюючи, як щодня наносити крем на чисте обличчя і залишати на ніч.

22 липня 1913 року, Єлисаветград, вул. Миколаївська, 8. 30-річна Олена, вчителька місцевої жіночої гімназії, після робочого дня на ринку придбала лавандову олію у дрібного торговця Петром Савчуком. Вона прийшла додому, заварила невеликий відвар з липового цвіту та календули і додала кілька крапель лавандової олії, виготовивши заспокійливу маску для обличчя. Олена обережно накладала її на чисту шкіру, залишала на 20 хвилин, а потім змивала прохолодною водою. Сусідки з квартири навпроти, які бачили, як вона робить маску, часто підходили поради й питали рецепти, і Олена завжди охоче ділилася порадами, розповідаючи про користь натуральних олій та трав’яних настоїв для шкіри.

5 грудня 1914 року, Єлисаветград, вул. Шевченка, 5. 55-річна Марія, вдова після смерті чоловіка-механіка, в холодній кухні свого будинку кип’ятила воду для відвару з ромашки та календули. Вона додавала до настою трохи меду і перці, щоб волосся краще пахло та блищало. Щодня після роботи по господарству вона промивала волосся настоєм, розчісувала його дерев’яним гребінцем і залишала висихати природним способом. Сусідки часто заходили подивитися, як вона робить відвар, та записували рецепти у свої зошити. Її методи вважалися ефективними, і 70% жінок з кварталу користувалися подібними трав’яними настоянками для зміцнення волосся.

10 вересня 1916 року, Єлисаветград, вул. Першотравнева, 3. 28-річна Катерина, молода мати, після народження першої дитини готувала за рецептом бабусі мазь із олії шипшини та оливкової олії для загоєння тріщин на руках та обличчі. Вона розігрівала олію на маленькій плиті, додавала трохи натурального воску і ретельно перемішувала. Потім мазь розливала у баночки та залишала остигати. Кожного вечора Катерина наносила її тонким шаром на руки та обличчя перед сном, а сусідки й подруги, які приходили на чай, уважно дивилися і записували рецепт, адже більшість молодих матерів вважала таку мазь незамінною для догляду після домашньої роботи та приготування їжі.

30 серпня 1917 року, Єлисаветград, вул. Кременчуцька, 7. 60-річна Софія, пенсіонерка та колишня швачка, після довгого перебування на сонці готувала крем із олії обліпихи та меду для зволоження шкіри. Вона ретельно перемішувала 3 столові ложки меду та 50 мл олії обліпихи, додаючи кілька крапель ефірної олії м’яти для запаху. Крем наносила на обличчя та руки після прогулянки на подвір’ї. Сусідки з сусідніх квартир часто підходили подивитися, як вона робить крем, і Софія охоче розповідала про користь олії обліпихи для сухої та потрісканої шкіри.

Луганська область

Індустріальний характер — фабричне мило, прості трав’яні настої. Швидкі й ефективні засоби були у попиті.

Рецепт «Луганська кропивова тонізація для волосся»:

100 г кропиви;
1 л води;
Кип’ятити 10 хв., остудити, ополіскувати.

18 лютого 1931 року, у Сєвєродонецьку на вулиці Шкільній, 26-річна Марія, мешканка гуртожитку, після важкого робочого дня приготувала настій з кропиви та ромашки для миття волосся. Цей рецепт, переданий їй бабусею, вона поділилася з сусідками, що сприяло зміцненню локонів і покращенню їхнього вигляду.

У той час у Сєвєродонецьку, який ще не мав сучасної інфраструктури, жінки часто використовували доступні природні засоби для догляду за собою. Марія, як і багато інших, прагнула підтримувати свою красу навіть в умовах обмежених ресурсів.

Її ініціатива стала прикладом для інших мешканок гуртожитку, що сприяло розвитку традицій обміну рецептами та підтримки серед жінок того часу.

Цей випадок відображає, як навіть у складні часи жінки знаходили способи доглядати за собою, використовуючи доступні природні засоби та обмінюючись досвідом з іншими.

Такі традиції, як обмін рецептами та використання природних засобів, стали важливою частиною культури того часу, сприяючи зміцненню зв’язків між жінками та підтримці їхнього благополуччя.

Львівська область

Сильний західноєвропейський вплив (Австро-Угорщина, Польща). У Львові з 19 століття — салони, перукарі з європейськими техніками; у селах — лавандові відвари, хміль, цикорій.

Рецепт «Львівська лавандова вода» (ополіскування):

30 г сухої лаванди;
500 мл води;
Кип’ятити 5 хв., настоювати 30 хв., ополіскувати волосся.

7 жовтня 1914 року, на вулиці Пекарська в Львові, 31-річна Марія Войцеховська, молода жінка з родини ремісників, вирушила до салону перукаря з Варшави, що відкрив тимчасову майстерню в центрі міста. Там вона придбала лавандову есенцію — популярний косметичний засіб того часу, відомий своїми заспокійливими властивостями та приємним ароматом. Марія використовувала есенцію для догляду за шкірою обличчя, додаючи кілька крапель до води для вмивання або змішуючи з кремом. Цей засіб допомагав зберігати шкіру свіжою та м’якою, що було особливо важливо в умовах міського життя початку XX століття.

12 червня 1912 року, на вулиці Коперника в Львові, 28-річна Олена, молода жінка з родини лікаря, відвідала місцеву аптеку. Вона придбала флакон рожевої води, популярного косметичного засобу того часу, відомого своїми заспокійливими та зволожуючими властивостями. Олена використовувала рожеву воду для очищення обличчя та як тонік після вмивання. Цей засіб допомагав підтримувати свіжий вигляд шкіри, що було важливо в умовах міського життя початку XX століття.

23 серпня 1915 року, на вулиці Шевченка в Львові, 35-річна Ганна, молода жінка з родини вчителя, відвідала місцевий магазин парфумів. Вона придбала флакон жасминового парфуму, популярного серед жінок того часу завдяки своєму ніжному та елегантному аромату. Ганна використовувала парфум для підкреслення своєї жіночності та елегантності, особливо під час відвідування культурних заходів та зустрічей з друзями.

5 квітня 1913 року, на вулиці Франка в Львові, 40-річна Софія, молода жінка з родини художника, відвідала місцевий салон краси. Вона придбала набір для манікюру, включаючи пилочку, ножиці та крем для рук. Софія використовувала цей набір для догляду за своїми руками та нігтями, що було важливо для жінок того часу, які прагнули підтримувати свій вигляд на високому рівні.

18 лютого 1916 року, на вулиці Личаківській в Львові, 27-річна Ольга, молода жінка з родини лікаря, відвідала місцеву аптеку. Вона придбала флакон олії шипшини, популярного косметичного засобу того часу, відомого своїми лікувальними та зволожуючими властивостями. Ольга використовувала олію шипшини для догляду за шкірою обличчя та тіла, особливо після зимових холодів, коли шкіра потребувала додаткового зволоження та живлення.

Миколаївська область

Портова традиція. Місцева біла глина й лимани (Кінбурнська коса) використовувались у лікувальних грязях і масках. Жінки поєднували морські процедури з народними рецептами.

Рецепт «Кінбурнська глиняна маска з лиманною водою»:

2 ст. л. білої місцевої глини;
3 ст. л. лиманної води або морської води (розведеної до відповідного солоного рівня);
1 ч. л. меду.
Наносити 15 хв., змивати прісною водою.

1 серпня 1947 року, Миколаїв, крамниця на Соборній, Ольга Остапенко продає імпортовані з Одеси парфуми “Роза-Кришталь” по 25 мл за 3 руб. Коротко:

На початку серпня 1932 року біля Базарного скверу на Перлинці, поруч із лавкою Христини Бондаренко, 47-річна Антоніна Іванівна Петренко (мешканка вул. Каштанової, родини суднобудівника Миколи Петренка) купувала дріжджі й моркву для “Базарної маски”. Вона змішувала 2 столові ложки дріжджів, 3 натерті середні морквини і 50 мл вершків, накладала на чисте, трохи вологе обличчя на 17 хвилин, потім змивала чаєм із 5 сушених лаврових листків на 200 мл води. Про цю маску писали в журналі Нова Хата, номер за 12 серпня 1934 року.

Літо 1955 р. 30-річна продавчиня квітів Людмила Савченко почала використовувати алое для шкіри обличчя. Свіжі листочки вона привозила з Одеси, разом з іншими квітами. Крем робила сама і зберігала у жестянці з-під “Чорноморського” мила. Мазала ним обличчя щовечора о 20.45. Згодом більш ніж половина мешканок Адміральської використовували цей рецепт.

Касирка місцевого яхт-клубу, 34-річна Ірина Василівна Коваль з мікрорайону Варварівка, казала: “О 17:30 ми завжди дивилися у дзеркала перед тим, як підійти до катерної стоянки. Занадто проста деталь, але волосся мало сяяти – і ми знали, що прохолодна вода з Південного Бугу допомагає зробити його щільнішим”. У клубі працювало 12 людей: 3 касирки, 4 тренери з вітрильного спорту, 2 механіки причалу, бібліотекарка Таня Мельник. О 18:00 майже 70% жінок персоналу оглядали зачіску й стан обличчя – маленький ритуал, але знак дбайливості.

6 листопада 1972 року, міська лікарня №1 на вулиці 2-й Екіпажній. Запроваджено безплатний косметичний крем для пацієнток дерматологічного відділення. Лікарка-дерматологиня Олена Петрівна Корж порадила наносити тонкий шар щовечора. Черга складалася з ≈12 жінок, з населення Заводського району. Марія Гнатівна Савченко, 22-річна з Інгульського району: “Я наносила крем о 22:15, під марлеву пов’язку” — пов’язку купували на Центральному ринку по вулиці Марка Кропивницького за 15 копійок. 85 % пацієнток користувались кремом перед сном; через два тижні 62 % відчули шовковистість шкіри зранку.

Миколаївська перукарка Неля Мороз, 35 років, мама двох, працювала щодня з 10:00 до 18:00 у салоні “Вікторія”. Вона навчала місцевих мам дбати про себе навіть у дефіцит: маска – 1 жовток + 3 ст. л. морквяного соку, 15 хв. — у 72 % випадків вирівнювався колір обличчя. Переважна більшість — 60 % жінок — робили її у п’ятницю ввечері як ритуал після тижня.

Полтавська область

Хліборобські традиції — маски з житнього борошна, дріжджовий догляд. Полтава — центр ремесел.

Рецепт «Полтавська житня маска»:

2 ст. л. житнього борошна;
1 ст. л. кисломолочного сиру;
1 ч. л. меду.
Наносити 20 хв., змивати.

23 червня 1920 року, на вулиці Соборності в Полтаві, 36-річна Оксана з родини тесляра вирушила на місцевий ринок. Вона придбала мішок житнього борошна, яке використовувала для приготування маски для своєї доньки перед ярмарком. Оксана змішувала борошно з водою до консистенції густої пасти, наносила на обличчя доньки та залишала на 15 хвилин. Ця процедура допомагала зберегти шкіру м’якою та захищеною від пилу та сонця під час святкувань.

10 серпня 1907 року, на вулиці Решетилівська в Полтаві, 21-річна Ганна вирушила до лісу. Вона зібрала два пучки кропиви, які використовувала для приготування відвару для своєї сестри-нареченої. Відвар допомагав зміцнити волосся та покращити стан шкіри, що було особливо важливо перед весільними приготуваннями.

29 листопада 1933 року, на вулиці Сінна в Полтаві, 40-річна Наталя після тривалих холодів вирішила зробити льняні компреси. Вона замочувала льняні серветки в теплій воді, прикладала до обличчя та тримала 20 хвилин. Ця процедура допомагала зняти втому та відновити шкіру після зимових холодів.

15 липня 1911 року, біля базару на вулиці Соборності в Полтаві, 28-річна Катерина купила водорості. Вона використовувала їх для приготування маски після купання в річці. Маска допомагала зволожити та відновити шкіру після впливу сонця та води.

6 травня 1928 року, на вулиці Кобищанська в Полтаві, 45-річна Ганна з родини селян приготувала маску з меду та яєчного жовтка. Вона змішувала інгредієнти до однорідної маси, наносила на обличчя та залишала на 20 хвилин. Ця маска допомагала живити та зволожувати шкіру, особливо після важкої роботи на полі.

12 вересня 1930 року, на вулиці Гоголя в Полтаві, 38-річна Олена приготувала маску з огірка та сметани. Вона натерла огірок, змішала з сметаною та нанесла на обличчя на 15 хвилин. Ця маска допомагала охолодити та освіжити шкіру після спекотного літа.

Тернопільська область

Суміш Поділля і Галичини. Маски зі сметани, коренів, дубової кори. Весільні практики з очищенням.

Рецепт «Тернопільська сметанна маска»:

2 ст. л. свіжої сметани;
1 ч. л. житнього борошна;
Наносити 20 хв., змивати.

18 червня 1916 року, на вулиці Чесна в Тернополі, 25-річна Марія, готуючися до родинного святкування, вирішила зробити сметанну маску для обличчя. Вона ретельно перемішала свіжу сметану з кількома краплями лимонного соку, щоб освітлити шкіру після тривалого перебування на сонці. Нанесла суміш на обличчя, залишила на 20 хвилин, а потім змила теплою водою, відчуваючи, як шкіра стає м’якшою та свіжішою.

Цей звичай був поширений серед молодих жінок того часу, які прагнули підтримувати красу та здоров’я шкіри за допомогою доступних натуральних засобів. Сметанна маска була популярною, оскільки сметана містила корисні жири та вітаміни, що живили шкіру, а лимонний сік допомагав освітлити її та надати здорового вигляду.

Подібні традиції догляду за шкірою перед святами були характерні для багатьох українських жінок того часу, які використовували доступні природні інгредієнти для підтримки своєї краси та здоров’я.

Херсонська область

Південні степи, багато риби й овочів. Соняшникові маски і риб’ячий жир — лікування тріщин.

Рецепт «Херсонський компрес з риб’ячого жиру для рук»:

1 ст. л. риб’ячого жиру;
1 ч. л. меду;
Нанести на руки на ніч, обгорнути тканиною.

11 листопада 1919 року, на вулиці Пристанська в Херсоні, 42-річна Олена, після важкого робочого дня на ринку, заходила до своєї маленької оселі. Вона розпалювала грубку, щоб зігрітися, і, поки тепло розповсюджувалося по кімнаті, натирала руки риб’ячим жиром. Цей простий, але ефективний засіб допомагав зберегти шкіру м’якою та захищеною від тріщин, спричинених холодом та частим миттям рук.

20 липня 1903 року, на вулиці Бахмутська в Херсоні, 26-річна Ольга, молода жінка з родини ремісників, вирушила до місцевої крамниці. Вона купила мило, виготовлене місцевим майстром, яке славилося своєю якістю та натуральними інгредієнтами. Це мило стало її щоденним засобом для догляду за шкірою, особливо в умовах обмеженого доступу до косметичних засобів.

2 березня 1926 року, на вулиці Дружби в Харкові, 30-річна Любов відвідала місцевий ринок. Вона придбала мило місцевого виробництва та пучок ромашки. Ці інгредієнти вона використовувала для приготування домашніх косметичних засобів, що допомагали підтримувати чистоту та здоров’я шкіри в умовах дефіциту товарів.

5 грудня 1930 року, на вулиці Сумській в Харкові, 28-річна Наталія, молода жінка з родини робітників, вирушила до місцевої аптеки. Вона придбала невелику кількість гліцерину та кілька листків алое. З цих простих інгредієнтів вона готувала домашні засоби для догляду за шкірою, що допомагали зберігати її м’якою та зволоженою в умовах суворої зими.

Чернігівська область

Північне Полісся, холодні зими — захисні мазі (свиний жир + трави), загартування.

Рецепт «Чернігівські захисні мазі»:

50 г свинячого жиру;
10 г подрібненої квітки ромашки;
розтопити й настоювати 2 дні;
Змащувати відкриті частини тіла в мороз.

1 лютого 1929 року, на вулиці Хрестова в Чернігові, 55-річна баба Ганна готувала мазь для захисту шкіри від морозу. Вона змішувала свинячий жир, мед, лаванду та кропиву, ретельно перемішувала, охолоджувала та додавала сік часнику як антисептик. Мазь зберігалася в скляній банці з корковою кришкою, застосовувалася перед виходом на мороз.

8 березня 1915 року, 38-річна Ганна з ремісничої родини на вулиці Замкова в Чернігові купила глину на місцевому кар’єрі. Вдома вона змішувала глину з водою, наносила на обличчя та шию, залишала на 30 хвилин, змивала теплою водою, обтирала рушником і змащувала жиром або вазеліном для збереження вологи.

4 серпня 1922 року, 33-річна Марія на вулиці Набережна в Чернігові передала своїй 8-річній онуці рецепт компресу: змішувала липу, мелісу та м’яту, заливала липовим відваром, прикладала до обличчя онуки на 10 хвилин після гри на сонці, потім вмивала прохолодною водою з річки Десна, обтирала рушником і змащувала медом для заспокоєння шкіри.

Три короткі секції про великі теми та цифри

Бджільництво та косметика. В Україні бджільництво було широким ремеслом; мед та віск масово застосовувалися в мазях і кремах. За оцінками, десятки/сотні тисяч домогосподарств займалися бджільництвом у XX ст.; сьогодні (за даними галузевих оглядів) кількість пасічників у країні налічує сотні тисяч (орієнтовні дані).
Морська косметика. На узбережжях (Одещина, Миколаївщина, Запорізька прибережна зона) водорості та морська сіль застосовували як скраби і компреси. Сучасні дослідження підтверджують наявність біоактивних речовин у водоростях, корисних для шкіри.
Вплив катастроф (Голодомор) і державна політика. У 1932–33 роках масовий голод кардинально змінив пріоритети — косметичні практики відходять на другий план перед виживанням. Симетрично, радянська санітарна пропаганда 1920–30-х підштовхнула до нових норм гігієни в містах і селах.